Після побиття беркутом вночі, коли покалічили сотні хлопців, і моя морда виглядала так:

Зробив декілька висновків:

1. Надії, що “міліція з народом” – нема
2. Надії, що захистять афганці – нема
3. Надії, що захистять народі обранці – нема
4. Надії, що захистить нас кількість людей, бо бити тисячі, як не крути, складно, – нема
5. Залишається надія тільки на себе та братів з сестрами, кров яких пролив беркут на майдані

Я зрозумів, що краще бути добре організованним, ніж волонтером на майдані, бо проти сили кийків по одному вистояти нема шансів. Жодного. От і пішов до друзів – хто знає, чий портрет на ковдрі?