Найважчий трейл 2023 та найдовший забіг в житті – майже 190 км. Фінішував з другої спроби, бо рік тому я зійшов з дистанції через спеку. У 2022 була ідеальна погода для пляжу: +35 та жодної хмаринки чи вітру, але неможливо бігти. У 2023 було +20, дощі та шквальний вітер, але я фінішував!

Menorca Ultra trail “Cami de Cavalls” в перекладі означає “кінний маршрут”. Завдяки гонці я полюбив острів Менорка, знайшов нове улюблене місце Іспанії. У 14 сторіччі був кінний патруль для охорони острова від піратів. Коли пірати пішли в історію, місцеві еліти “розпилили” усе узбережжя і закрили загальний доступ на сторіччя, що зберегло флору і фауну. Лише у 2010 році активісти за підтримки влади домоглися відкриття цього треку, і лендлорди вирізали кватирки у парканах по периметру острова, повісивши таблички типу “приватна власність, заборонено сходити з гірської стежки”. Стовпчик на фото – це офіційне маркування загальнодоступного трейлу і видно його як вдень, так вночі, бо відбиває світло. Фінішна арка – це та сама типова кватирка, які нарізали у парканах. Всім раджу подолати цей ультрамарафон, поки туристи не засрали та не витоптали цю красу!

Я травмувався за день до старту та під час ультри, десь на 15-му км впав на гострий риф та здер шкіру на руках, ногах та животі. Стікаючи кров’ю, не ризикнув купатися у солоній воді під час забігу, може, тому і фінішував. Минулого року, в ідеальну пляжну погоду +35, я купався чи заходив у воду, аби охолонути, понад 10 разів, і в результаті не фінішував, але пробіг 55 км на старті, та через пару днів заради фану 50 км у зворотньому напрямі. Побачив та оцінив трек на півдні та півночі острову, та обрав відповідне взуття та розділив сили.

У 2023 фінішував на досвіді: найважчі технічно перші 50 км максимально стримував себе, а останні кілька десятків км, які долав вже вночі у дощ, ноги самі бігли, бо пам’ятали маршрут. Без знання стартових та фінішних відрізків по 50 км, знову був би DNF, а так медалька і одним гештальтом менше. Під час падіння розбив смартфон, загубив навушники та порвав наплічник та одежу… Як не дивно, це додало мотивації: ці втрати не мають бути даремними, бо втретє я сюди не приїду!

Після падіння на 15-му км на кожному КП мене оглядав медик. На КП на 55 км я піддався на уговори та наклав пов’язку. Наступні 25 км біль зростав і дійшло до того, що я не міг поворушити рукою, тому здер бинт, і за кілька годин все пройшло. Стратегія берегти себе перші 50 км дала результат – я був свіжим, тому, коли почався шторм, і спокійно їсти на КП стало неможливо, бо вітер піднімав їжу у повітря, я спокійно вийшов та побіг. До речі, падав я не один – бачив атлета з розсіченим лобом, кров заливала йому очі, але сходити з дистанції він відмовлявся.

Кожні кілька км є красивий пляж, дістатися на який можна лише пішки або на яхті. Більшість відпочиваючих, що я бачив, заходили до пляжів (бухт) саме на яхтах, кидали якір у 100-300 метрах від берега. Здається, я знайшов райський острів. Може, скучив за морем, але Менорка перебила Індонезію та Тайланд. Вбиває на ультрі саме спека, пісок та неочікувані горки. Набір висоти на треку невеликий, гори є тільки на півночі острова, тобто на старті, а далі плаский риф більша частина маршруту.

Мабуть, було помилкою купатися під час забігу, але ж я люблю трейл саме заради пригод, і як собі можна відмовити у холодному морі при спеці +40? Пляжі на півночі дикі та ідеальні. На півдні цивілізація: десятки готелів та туристична інфраструктура кожні 5-10 км. Вітер пригоняє медуз, маленьких та злих, отримав кілька волдирів. Якщо вітер з півдня, то на південному березі медузи, а на півночі нема.

У 2022 зійшов з треку десь на 55-му км. Довелося звернутися до лікарів, які поставили кілька крапельниць та пару уколів, полегшало. Стільки карет швидкої допомоги я не бачив на інших стартах. З кожного КП забирали бігунів у лікарню. Червоний Хрест збирав бігунів по дистанції, на ношах та джипах доставляли на КП, де надавали першу допомогу, а звідти більшість прямувала до лікарень. Я був в шоці, коли бачив, як з джипу вивантажують ноші з бігуном, поять та колять, масажують, а потім на тих самих ношах несуть до реанімобілю, який з сиреною мчить. Виходиш з КП на наступний сегмент, і думаєш, що треба себе поберегти. Я купався майже на кожному пляжі, але легше не ставало, бо починалися судоми по всьому тілу, від шиї до пальців рук та ніг. Судом під час бігу не було, лише у воді))  Раніше я не знав, що бувають судому шиї)

Відсутність цивілізації на узбережжі має чарівність, але з іншого боку бракувало води між КП. На іспанських стартах стандарт – це льод для охолодження напоїв. Я навіть кидав кілька кубиків у кепку та брав пару в руки, аби хоч трохи охолодитися. Не допомогало. Маршрут Cami de Cavalls можна подолати на конях, гірському велосипеді чи пішки. Прокат є. Не уявляю, як його долати пішки, бо води в горах нема, а містечка, де її можна купити, знаходяться на відстані 30-50 км одне від одного. Мені забракло води при +40, коли КП кожні 15 км, тому скільки води треба нести на 50 км не уявляю.

У 2022, при пекучому сонці та температурі +35, спека мене вбила, а для місцевих іспанців все ідеально!  У 2023 шквальний вітер, дощі та температура +25, і як же приємно було чути іспанців, які казали: «кошмар, як холодно», «я точно не фінішую через вітер та холод, бо вночі обіцяють +19!» Які ми різні, ідеальна бігова погода для мене – жахіття для іспанців.

На ультрамарафоні є 3 КП з дроп бегом: 55, 100 та 145 км. За 5 км до сотки в горах я побачив вогні – це дистанція 100 км біжить у протилежному напрямі, старт опівночі. Багато зупинявся, аби пропустити групи, а потім взагалі приліг полежати та роздивитися зірки. Прибіг та пішов спати. Вийшов з КП через 2 години після дедлайну і вирішив зіграти у гру: скільки км до DNF встигну подолати. Наступні 40 км біг на межі дискваліфікації, потім ще 20 біг щосили, аби використати світовий день, бо вночі бігти рифи ризиковано. Трек не технічний, але тільки у світлий час доби. Захід сонця зустрів за 20 км до фінішу і тоді вже пішов блукати пішки. Останні 5 км біг, бо почалася злива, і хотілося закінчити страждання якнайшвидше.

У 2022, коли я не фінішував, але прийшов наступного дня до фінішного містечка, я дуже оцінив буфет. На другий день забігу мріяв про морозиво та паєлью на фініші, але так і не зміг нічого поїсти, тільки випив фінішного пива. Мокрий багато годин, очі заплющуються, хочеться до готелю спатоньки. Загалом, бігти 185 км набагато важче, ніж звичайні 100 миль, бо пробіг 50 – і думаєш, ну ок, це вже третина, пробіг 100 – супер, ще 50+ і фініш. Морально бігти 185 км важче, бо 50 км – це чверть дистанції, а сотка – половина. І ти на відпочинку задаєш собі питання, чи здатен подолати таку саму відстань, бо зараз важко, але ти був свіжий, а тепер на другу сотку треба виходити, коли все вже болить.

Ліміт часу на дистанцію у 185 км – 35 та 40 годин. Бажаючі пробігти за 40 стратують о 8 ранку, за 35 – о 13 дня. Як на мене, то часу замало, але організатори вирішили, що бігти треба швидко. Реєстрація на старт у п’ятницю, у суботу вранці та в обід старт найдовшої дистанції, опівночі неділі старт 100 км у зворотньому напрямі, тому варто вибігти сотку з 16 годин, аби не зустріти натовп, що біжить назустріч. Вночі стартують дистанцію 85 км у напрямі фінішу дистанції 185 км. Де стартують коротші дистанції не знаю, але всі дистанції фінішують у неділю.

Максимальний час на подолання дистанції спливає о 23:59 у неділю. Бігове містечко зачиняється, і треба одразу забрати усі дроп беги та речі, які залишали на зберігання на старті. Цікаво, що останні 20 км я подалав за 5 годин. Мені забракло батарейок ліхтарика, або сили закінчилися після 165 км, бо я спотикався на кожному камені. Відновити сили під час відпочинку не дали комарі, яких я бачив вперше і в останнє на острові. А ще я заблукав, і це при тому, що я приблизно пам’ятав маршрут останніх 40 км з минулого року. Мене наздогнала жіночка, яка зателефонувала чоловіку, аби той знайшов нас та показав дорогу до фінішу! Це було дійсно смішно, коли я блукаю, потім нас вже 5, і як пояснити, де ми? Ми на пляжі, пробігли пляж з рестораном 2 пляжі назад, а звідси бачимо маяк… Коротше, якось вигрібли, але було дуже смішно

Прибігаю на фініш у зливу, бачу людей у наметі, питаю, чи тут фінішувати. Відповіли, що ні, це камера схову, а фініш на іншому боці площі. Окей, знайшов, виповз до арки. Цей момент на першому фото.

На ультрамарафоні є 3 КП з дроп бегом: 55, 100 та 145 км. Я подолав дистанцію у 3 парах взуття: 2 Hoka та останні 45 км у тапках NB. І це було правильне рішення, бігти у не трейлових NB можна було вдень по рифах, але вночі тільки пішки. Загалом, після падіння на 15-му км можливість перевдягтися на КП через 40 км – файна опція. Останнім часом у кожен дроп бег пакую повний біговий комплект, аби змінити за необхідності.