Україні потрібен ефективний контроль за додержанням прав і свобод людини, зокрема, у здійсненні превентивної функції у сфері захисту прав і свобод людини та реагуванні в ситуаціях відсутності належних дій державних органів. З Конституції України знаємо, що Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (стаття 28). Декларування як мантри цих положень не змінює на краще ситуацію.

Громадськість не перший рік закликає владу скористатися можливістю нового кримінально-процесуального кодексу і створити державне бюро незалежних розслідувань. Завданням такого бюро було б контролювати міліцейське свавілля. Наразі маємо внутрішній конфлікт інтересів у діяльності прокурорів, адже вони працюють зі співробітниками міліції на щоденній основі для розслідування таких злочинів. А через такий тісний контакт важко належним чином розслідувати дії міліціонерів. Одним декларуванням конституційних засад, без системного тиску та масштабних інформаційних кампаній, з залученням українського суспільства, не змінити відношення влади до ігнорування фактів міліцейського свавілля. Такій безвідповідальності сприяли структурні недоліки правоохоронних органів, корупція, порушення при розслідуванні злочинів, скоєних співробітниками міліції або повна відмова від розгляду, утиски і залякування позивачів, а також той факт, що кримінальні справи порушувалися лише проти нижніх чинів.

Критика ситуації з правами людини в системі правоохоронних органів лунає постійно, так само часто громадяни звинувачують систему у застосування вибіркового правосуддя. Речники МВС наполягаючи на тому, що закон є одним для всіх і йдеться про повномасштабну боротьбу з корупцією. Саме нею, а не роботою щодо захисту прав людини, мабуть, можна пояснити переслідування правозахисників правоохоронними органами. Необхідно розрізняти нормативно-правову базу, яка може бути ідеальною, та правозастосування цієї бази. Як у часи СРСР, коли Конституція існувала не для громадян, а як показуха, аби населення решти світу заздрили комуністичному ладу.

Діяльність монітора НПМ, яка дає можливість здійснювати регулярні відвідування (без попереднього повідомлення про час і мету відвідувань та без обмеження їх кількості; проводити опитування осіб, з метою отримання інформації стосовно поводження з цими особами і умов їх тримання, а також опитування інших осіб, які можуть надати таку інформацію) наступних місць: в яких особи примусово тримаються за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону, в тому числі ізолятори тимчасового тримання, кімнати для затриманих і доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, слідчі ізолятори, арештні доми, спеціальні приймальники для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти органів внутрішніх справ, спеціалізовані автомобілі (у тому числі спеціалізовані автомобілі з конвоєм), приміщення ( кімнати) для тримання підсудних (засуджених) у судах, допомагатиме лупати систему.

Протидія тортурам та нелюдському поводженню має стати системною та масовою, з залученням громадськості, яка не тільки спостерігає, а активно втручається та висвітлює процеси, і не у вигляді щорічних звітів, а реальних дій. Досліджувати та протидіяти зловживанням мав змогу останні шість місяців, які прожив з Україною на Євромайданах різних міст. Пригадую, як вирішували в телефонному режимі порушення, коли зупиняли офіцери ДАІ автівки та буси з активістами, що прямували до Києва та доправляли до відділків, де людей тримали багато годин, змушуючи давати покази про вигадані правопорушення. Після проведення роз’яснювальної роботи зі співробітниками МВС та взаємних погроз, людей  та транспорт почали звільняти з-під варти. Необізнаність населення з власними правами дала змогу співробітникам МВС затримати та тиснути на людей, вимагаючи свідчень.

Інший приклад, де постійний моніторинг дав надзвичайні плоди – ізолятор БСП в Києві. Загалом, моніторинг дотримання прав людей вели тисячі волонтерів по всіх лікарнях, те тримали постраждалих євромайданівців. Особисто чергував у БСП, тому розкажу детальніше. До появи волонтерської служби у лікарні порушення мали системний характер: неналежний рівень медичного забезпечення та харчування пацієнтів, перевантаженість палат, незадовільний стан санітарних кімнат, наявність металевих ґрат на вікнах, тортури та знущання. В січні 2014 року я став медиком нічної зміни на майдані, бо мав досвід волонтерський в «Червоному Хресті». Під час подій на Грушевського, моя бригада рятувала життя на передовій – витягали поранених, зупиняли кровотечу та доправляли до швидкої допомоги. На наступних змінах стало відомо, що людей доправляли не до лікарень, а у відділки МВС, де над потерпілими знущалися та вимагали свідчень проти себе та інших поранених. В польових умовах ми зупиняли тільки зовнішню кровотечу, а накладати шви почали лишень за декілька днів, бо поранені відмовлялися йти до швидких, боячись ув’язнення. На гарячій лінії ЄвромайданСОС відпочивав від стрілянини, розшукуючи по відділках зниклих, бо відчував відповідальність за їх життя. Тільки постійна увага громадськості та висвітлення проблем нелюдського поводження здатні були зберегти життя активістам. Медичну допомогу пораненим у відділках та інших місцях, де тривали допити, почали надавати після звернень тисяч громадян. Повернемось до БСП, де волонтери збирали гроші на ліки та їжу для поранених, бо їх фактично не годували та не лікували, догляд був жахливим! Після появи моніторів, хворих (не тільки в ізоляторі) почали смачно годувати та перестали вимагати хабарі за лікування. Невдовзі і з нелюдським поводженням в палатах ізолятору теж покінчили, хоча допити без адвоката тривали всю зиму. Цілодобовий контроль, коли в ізоляторі перебував волонтер та фіксував порушення, дав плоди. Пам’ятаю, як, порушуючи закони, співробітники МВС, вивели затриманих курити на двір лікарні. Саме тоді зрозумів, що моніторинг та роз’яснювальна робота в структурі МВС дають плоди, ситуація стала виглядати не такою безнадійною.

Протягом останніх декількох років склалася ситуація, коли об’єктом насильства з боку працівників міліції може стати практично кожен. Якщо раніше найбільший ризик бути підданим незаконному насильству в міліції був у злочинців, то згодом список розширився за рахунок підозрюваних, свідків, їх родичів (тобто всіх людей, які так чи інакше опинилися у сфері інтересів правоохоронців). Сьогодні, потенційний ризик існує для кожного — звичайний перехожий, свідок подій, а іноді навіть і сам працівник міліції може стати об’єктом незаконного насильства з боку правоохоронців. Це не тільки позбавляє людину можливості вибудувати якусь стратегію поведінки, для того, щоб гарантувати себе від імовірності зіткнутися з побиттям і тортурами, але і породжує постійну недовіру, побоювання і страх стосовно працівників органів внутрішніх справ. Варто зазначити, що багато працівників міліції і не чекають довіри і любові від населення, вважаючи, що страх — достатній показник поваги. З власного досвіду додам, що незаконне насильство, помножене на неможливість отримання послуг адвоката та заборона контактів з зовнішнім світом, яку можуть організувати правоохоронці, позбавляють не тільки гідності, але і свободи тисяч громадян України. Взимку, на гарячій лінії ЄвромайданСОС, доводилось з боєм не тільки розшукувати затриманих громадян, яким не надавалась медична допомога, але й так само з боєм доправляти до них адвокатів. В ситуації, коли правоохоронці призначали захисників майданівцям, а зв’язку з останніми не було, доводилось цілодобово воювати на кількох фронтах, за кожного потерпілого, аби надати фахову допомогу. Виключно постійний (системний, цілодобовий) моніторинг місць можливого перебування потерпілих, для проведення якого долучали всі можливі і неможливі ресурси, давав результат.

Конституцією України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом; кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання (стаття 29). Однак скарги на порушення права на свободу від незаконного арешту чи затримання, зокрема на необґрунтоване та тривале тримання під вартою, реєструються невпинно. Кожен має право, як проголошується у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеного законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення. Варто зазначити, що поняття “розумні строки” у кримінальному судочинстві України з’явилось лише з прийняттям 13 квітня 2012 р. КПК України. До цього під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ застосовувався порядок обрахування строків тримання особи під вартою, встановлений КПК України 1960 р. При цьому порядок обрахування зазначених строків мав певні прогалини, що уможливлювало правоохоронцям тримати осіб під вартою протягом тривалого часу, який не відповідає поняттю розумних строків. Зима 2014 року показали купу дір, якими користувалися представники МВС, системно порушуючи права людини, і тільки тотальний контроль з боку громадськості, до якого долучилися десятки тисяч українців, поклав край найганебнішим практикам, але не зупинив свавілля правоохоронці, лише показав шлях, яким має піти громадянське суспільство в Україні.

У статті 5 Загальної декларації прав людини проголошено, що ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання. Аналогічне положення міститься і в статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а Конституцією України у статті 62 встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Однак весь час надходять скарги від затриманих осіб, які скаржаться на застосування до них співробітниками правоохоронних органів незаконних методів дізнання та слідства. Найчастіше це відбувається після затримання особи та до першого допиту за участю адвоката з метою схилити особу до добровільного зізнання. Також застосовується психологічний і моральний тиск, який спрацьовує не на користь підозрюваного чи обвинуваченого. Для викорінення феномену жорстокого поводження у правоохоронних органах України, який залишається дуже поширеним явищем, потрібні роки системної роботи правозахисників над вдосконаленням механізмів розслідування інцидентів та освітньої роботи з останніми, яка ведеться хаотично і, як результат, малоефективно. Велика кількість людей, яка зазнала знущань від правоохоронців під час подій Євромайдану, вже не дозволить далі розбудовувати поліцейську державу в Україні, бо на власній шкурі відчули, як не хочеться жити. Досвід моніторів та правозахисників, набутий за час «революції гідності», помножений на ентузіазм населення, яке не хоче розбудовувати тоталітарну державу, вселяють оптимізм щодо вдосконалення контролю за додержанням прав і свобод людини в місцях несвободи в системі правоохоронних органів, так і в цілому в України