Ах, плитка за плиткою – набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!
Ах, коктейль за коктейлем – набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!

А беркут атакує і преться щосил,
Бармен молотовим їх вправно косив.

Повернення до Києва 18 січня виявилось не надто вдалим: все було якось інакше, не так, як у грудні. Вранці пройшов по місцях боєвої слави: інші люди, перебудоване містечко, більш логічне, емоційних якорів вже не було, сумно, ще й люди геть інші у сотні – за 2 тижні склад оновився повністю. Склад сотень постарішав: замість студентів приїхали дядьки за 40 з військовим досвідом, і замість романтики почалася дисципліна(((На передодні допомогав харківському майдану: привезли обладнання на Євромайдан та назад, у розмовах дізнався, що мобілізація на Київ триває. Пригнічувала істерія у повітрі, що панувала усюди: у розмовах в сховищі (як у печері, ми зберігали апаратуру та термоси), у машині, бо кожного дня орендували нову, аби не спалили (навіть 2 – у кожен бік нова автівка). За тиждень післяпроведення  Єврофоруму у Харкові нічого не змінилось, грошей на операацію (отримав пухлинку під час попередньої подорожі у революцію) не було, домовився їхати на майдан вранці.

До купанняДомовились зустрітись вранці біля кас – я один, за 3 хвилини до віпдправлення прибігає Влад, ну хоч кампанія є, і те суперово))) Сіли на нещасні Хюндай та поїхали. Субота, все спокійно, народу мало, замість студентів – самооборонців понаїхали дядьки, у сотнях майже нема знайомих облич, все не так і все не те. Ввечері домовились усі друзі з Києва їхати в Гідропарк на водохрещу, з поміж десятків тих, хто зголосився, поїхали аж двоє вранці. Холодно, аж пісець) Віпросилися у сотника та ройового і побігли навздогін пригодам.

Вперше в жжитті купався взимку)Тепер я розумію, чому відмазки у всіх знайшлися – бо вилазити з води – повний капець, ноги відмерзли (блін, чому тапок ніхто не рекомендував узяти?), руки не слухались, а тут ройовий телефонує – чому ви поїхали аж на Дніпро, безвідповідальні сволоти, підставляєте мене( Той факт, що дістати мобілку з кишень руками, які не слухаються, то вже подвиг, його не цікавив))) Але ж треба ще й пофоткатись, добре що казака знайшли в спідниці, яка сміялася з наших судом. Вперше в житті я купався на водохрещу, вперше в житті в відкритому водойомі взимку та вперше в Дніпрі, який покритий кригою. Ніколи б не зважився на це один, але потрійний удар по рекордах, аби змінити себе та свій світ, де жодного кроку назад, мотивував йти далі. У свят вечір львівська братія подарувала вишиванку чорну (як дізнався на тренику “Театр для діалогів” – вставити посилання), бойова. Схід та захід разом – Юрко зі Львова, та Сергій з Харкова – надягли чорні вишиванки – подарунки на свят вечір, і пригадали, як отримали від беркутів 11 грудня. Місяць минув, воля до пермоги зросла, кількість братів стала більшою.

Сергій Дименко та Богдан Литвин - водохреща 2014 у Києві на ДніпріБіжимо назад: шнурки не зав*язані, з кишень все випадає, лише через 3 станції местро, вже на Хрещатику, руки відігрілися настільки, аби розібратися зі змійкою та шнурками) Повертався з питанням, що зміне водохреща у Дніпрі в моєму житті… Сміявся від пуза, як повернувся – сотня одягла бойовий прикид: захист рук, ніг та тулуба був зроблений з пластикових труб 100-мм, порізаних на шматки, та скотчу, який тримав конструкцію))) Ну хоч аргументи були не бутафорні: патики від лопат та біти саморобні, які ховали у довгих козацьких штанях 😉 Питання, скільки часу треба, аби дістати з штанів та скористатися таким патиком, не цікавили нікого. Сотня пішла охороняти Віче. Паступні 4 години вони стояли в переході під майданом, пугаючи киян своїм бойовим розкрасом) Мене покарали стійкою на складі на 2 години, які виросли у 10, коли я пішов звідти снідати, а після повернення почув купу лайна та вигнали з сотні за порушення дисципліни.

Дзвоню всім друзям – з усіх трубок вибухи – так дізнаємося точку збірки. Пам*ятаю брєд, який ніс Лєбєдь – за 2 години розгін маайдану, демократію вб*ють до кінця доби і т.п. Від тих слів правозахисника – екстреміста бажання йти на Грушевського та стояти до кінця посилилося в рази)

Вибухи на ГрушевськогоЗнайшов своїх, громадянські діячі стали медиками, і я долучився до когорти ренегатів, які знайшли своє місце на майдані. Файно, що тепер за дисципліну мене не вичитували, і лише власне життя треба було оберігати (у команді самооборони тре захищати менш досвідчених колег, яких більшість), натомість сенсу перебувати як іграшка – самооборонець чи медик – панікер 😉 стало більше. Водохреща, як не крути, змінило моє місце на майдані: відтепер я завжди на передовій, до чого звикаєш досить швидко, і вже назад шляху, до діяльності сотен, немає. Не кажу вже про людей, які перебували поряд, де лунають вибухи – вони справжні, кожен день як останній, без стратегії та роздумів кидаються на амбразуру. Бачив на Грушевського і свою сотню наступного дня – стояла у 100 – 150 метрах від лінії вогню, ароматних тепленьких яскравих покришок, і тупо дивилася на менш майстерних, але мотивованих бійців, які організуються та підточують режим, копаючи його хранителів, коктейль за коктейлем, плитка за плиткою)))

Ротонда стадіона Лобановського 20 лютогоНепросто змінити ролі – з бійця на медика, весь час боровся з спокусою кинути каску білу та стати барменом, розливаючи найкращі столичні коктейлі для хлопців. Було насправді страшно за малечу, яка без захисту кидається на амбразуру, натомість сотні самооборони майдану стоять в сторонці і тупо спостерігають, як діти стають інвалідами. Питання щодо власної ефективності поставало щоночі під час чергувань: у якій ролі я був кращим?