•  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  
  •  

Прийшов до ттями в “Веселому Пекарі”, закидуючись піроженками з кавою десь годинку. 10 ранку. Цікавлюся, як там республіканці (соорги з Києва), які вже 3 години в місті (вночі було -4 на термометрі). Виявляється, вони цокотять зубами та пританцьовують від холоду на вахті, охороняють пам*ятник Леніну, попутно розгортаючи мистецьку акцію, початок якої заплановано на 11 ранку. Наївні кияни не знали, що у Харкові все, навіть мітинги, починається з запізненням мінімум на 30 хвилин. Підходить опер (впізнав за мовою та поведінкою), дивиться на мапу Харкова з фанери і питає: “Чому шмат Луганщини включили?”. Намагаюсь пожартувати: “Ми ще Кубань до Харкова хотіли додати”, і відповідь – “Кубань – це добре, а от з Луганськом не красиво виходить…” Ну, які розумні у нас менти, а? Зі слів Олександри, мент залишив свій відбиток на фанері національними кольорами. Мистецьку акцію робив Генадій Гутгарц, і сенс у тому, аби проїхати всю країну, і в кожному центрі народ малює мапу області долоньками, а потім мапа збиратиметься у Києві, як знак соборності України.
Об 11:45 три комуняки на майдані, вирішили перевірити, що біля пам*ятника Шевченка, де збираються Євромайданівці, – там картина та сама – 3 людинки, телефоную всім знайомим – всі ще сплять або снідають вдома. За планом, о 14 годині мали вшановувати Небесну Сотню в лісопарку, і туди збиралися основні сили. Повертаємося до Леніна – нікого… рокова помилка республіканців – переїхати до натовпу неадекватів, бо самі вони не підходять (плювати їм на арт)… Поки телефонував євромайданівцям, рекламуючи круглий стіл (друга акція) та розказуючи про файні халявні пєчєнькі у ресторані готелю Харків Палас, почув крик, шум, гам – біжать наші, заляпані фарбою, а за ними менти, прикриваючи груддю від колорадів, які оруть: “Відмивайте площу від своєї фарби”, “Бандеровці”, “Фашисти”, “Возвращайтесь, откуда приехали”.
Патруль ППС супроводжує до євромайданівців, читає нотації: “Знайшли, де мистецтвом займатись! Вони ж усі неадекватні! Ну, заберу я бабусю до рай відділка, вона тільки більш скаженою стане!” Поставили акцію біля Шевченка, пішли відмиватися від фарби та сльоз.
Купа людей фоткають захід, лишають долоньки. Чемерис запросив Олега Скрипку взяти участь, вперше за 15 років потис йому руку. Можливо, заради цього слід було їхати у Харків. Запам*ятаю інший епізод: коли мати з 3 малюками (один у колясці), 2-5 рочків залишили відбитки на мапі, потім відмивав руки хлопцю років трьох… Защімило серце.
Друга акція, так званий “круглий стіл”, про формат якого не було відомо нікому, окрім обраних, почався о 15 годині в конференц залі Харків Палас. Антимайданівці зліва, євро – під стінкою праворуч, марксисти євромайданівські (у Харкові таких багато) по центру. Обмін люб*язностями. Нагадаю, що це перший захід, на якому була присутня одна з організацій лівого толку, яка входить в ядро ініціативи ЗМП, та називає фашистами євромайданівців. Рукостискання відбулось. Вдруге за цей день, було відновлено контакт (радію і за Чемериса з Скрипкою). На тому конструктив закінчився, бо, як виявилось, у нас різний понятійний апарат.
Шість годин дебатів по термінології – це не діалог, а відсутність бажання будувати спільне майбутнє:

  • “Національна свідомість” – “у нас ее слишком много, всего национального”, “это национализм и фашизм”, “я – интернационалист”
  • “Інститут родинної пам*ятті” – “это женщина у плиты?”, “мы с этим боремся с 1917 года!”
  • “Низька культура громадянського суспільства” – “зачем вообще гражданское общество?”, “давайте оставим только “низкая культура”, “стоп, а что такое высокая культура?”, “вы говорите о высшем обществе?”
  • “Незагоєна історія повтроюється” – “может, короткая историческая память?”, “Короткая? Да у нас лучшее в мире образование! Наши люди все знают”, “А Бандера?”, “Это от того, что у нас слишком хорошая память!”, “а еще мы узнаем много новых фактов из ТВ, о которых тупая Европа не подозревает!”

О 9 вечора, після 6 годин “діалогу”, не дає спокою питання – як будувати плани з людьми, якщо ми спілкуємося на різних мовах? Може, хоча б виб*ємо з активістів Антимайдану заяву щодо засудження побиття дітей при штурмі харківської ОДА? Не дочекаєтесь! Вона ніби є, але публікувати її ніколи не будуть, бо активістам загрожуватиме поріцаніє всебічне від неадекватів, які скандують “Россия, Россия”.
Коротка рефлексія за кавою – і потяг до Києва. Цікаво, чим запам*ятається киянам Харків? Мені – ладоньками трирічного хлопця у синьо-жовтій фарбі, які я відмивав))) Відтираєш малесенькі податливі ручки, вже по лікоть мокрі (невдала спроба мити самостійно), і думку думаєш “не даремно боролися на майдані!”. Останнім часом в думках лише локальні поразки та перемоги, і я перестав помічати, що на майдан ходять мами з дітьми та вагітні дівчата. Менш ніж місяць тому, при штурмі ХОДА, тих самих дівчат і мам кидали, мов мішки, по сходах, з 8 поверху на перший, та били головами о стіни, виривали волосся, а потім тягли ще 600 метрів по коридору ганьби, де до побиття міг долучитися кожен. Ці дівчата мають сміливість не забути, а жити з цим і виходити на євромайдан щотижня, ризикуючи здоров*ям своїм та дітей. У Харкові, де можуть побити на вулиці, якщо маєш національну символіку, це героїзм.
Запам*ятається діалог фідбеком. На мої слова “Це перший івент з активістами антимайдану, який закінчився без мордобою та провокацій”, ліваки заявили: “Тут нет антимайдана. Мы там находимся, чтобы лозунги “Россия” перевести в социальный протест. Мы были на Евромайдане, но нас там побили”. І розпочалася суперечка лівих з дівчатами, яких били при штурмі ХОДА ті самі ліваки, кому більше дісталося…
На жаль, не всі активісти хочуть боротися за переконання з відкритим серцем, не приховуючи цінності, і вести чесну гру. Я боровся з листопада на майданах різних міст за прозорі правила та чесну гру. П*ять місяців боротьби та обмежень для того, аби будувати відносини з людьми, які не хочуть грати чесно? Проявляють відсутність характеру та волі? Моя думка, що такі відносини можливі, але жодної краплі довіри там ніколи не буде, тому ефективність такої співпраці зводиться до нуля. Якщо додати різний понятійний апарат, то у мене витримки не висточає. Прошу пробачення в усіх, кого переривав, незаконно надягаючи шапку модератора, бо з тими травмами, які є у сторін, треба йти до психолога, а не на відкритий діалог. Кожна зі сторін вважала себе жертвою, а опонента – гвалтівником, тому цей діалог міг тривати вічність, взаємні образи ніхто не забув. В догонку було прохання ліваків мовчати про те, що вони сиділи в одному приміщенні з Євромайданом, бо це їх дискредитує та загрожуватиме їх безпеці. Може, політичним амбіціям? Відмовляюся розуміти та коментувати це прохання.