Майже місяць минув з часу останнього діалогу Ф4Ф, який допомогав організувати. У лютому я лише модерував діалоги, а зараз, пілся війни та сотень загиблих та  поранених на вулицях Небесна Сотня та Грушевського вирішив пригадати власні думки з діалогу: що мене привело на майдан до Києва та очікування. Дорвався до ноуту: варта у кол – центрі ЄвромайданСОС, між дзвінками пишу статтю. Вдень це неможливо, тому обираю для волонтерства ніч)))

Особисто для мене Євромайдан розпочався в кінці листопада: відмовки закінчилися, коли, як зазвичай, на роликах, я повертався з роботи домой десь опівночі і побачив кількох знайомих на площі Свободи в центрі Харкова. Шлях до них пролягав через бруківку, роллери зрозуміють))), але під*їхав, привіталися та я зрозумів, що цієї ночі я не доїду до хати: залишаюся підтримувати братів. Ранок зустріли 4 парубки, яких охороняли 5 ментів. Цікавезна картина: стоять двоє чоловіків за бесідою, навколо бігає та відтискається Пилипець і роллер, аби зігрітися, намотує кола з прапором ЄС та України по площі навколо 2 машин ППС, з яких постійно виходили менти та питали: “Ну коли ви вже додому розійдетесь?”.

Вранці на роботу, ввечері назад, на майдан, на нічну стійку. Мій буденний режим було зруйновано: прокидаюсь о 10 ранку, ролю на роботу, о 10:30 маю вмикнути ноут (реєстратор працює клавіатури), потім душ, гоління, сніданок, і робота… аж до 23 або опівночі, потім додому на роликах. Подивився на деск тайм – понад 270 годин віпрацьовано за листопад, можна працювати менше, аби встигати поєвромайданити))) По факту ПМ, коли дізналася, куди саме я йду раніше, почала терор та нудні розмови. За кілька днів я зрозумів, що маю зробити вибір щодо кар*єри, і купив квиточки до Києва – у подорож до романтики майдану… Читайте відповідну статтю про перші враження. Мав плани поїхати на декілька днів, але після слів шефа “якщо поїдеш на майдан, на роботу не повертайся, бо ти займаєшся фігнею”, я вирішив, що тепер з принципу поїду до перемоги 🙂

Приїхав до Києва аби зрозуміти чи відрізняється майдан столиці та Харкова і розпочав місяць експериментів: нові види діяльності, нові історії успіху власні та колег, і довелось пригадати майже забутий досвід ПМ-а – як мотивувати людей на розвиток замість тупцювання на місці. Починав з оточення, прийшов до більш масових заходів: організації та координації івентів, створення контенту та меседжей для широкого загалу. Одразу почалися проблеми з керівництвом сотні: ну не хотіли вони бачити людинку, яка займається десятком проектів одночасно, це й мотивує усіх навколо до активних дій, а не тільки стійки за розкладом. Місяць життя на майдані призвів до куупи захворювань та емоційного виснаження, довелося повертатися до Харкова на лікування. Мав надію, що повернусь і відкрию сноуборд сезон, але не судилося, бо привіз дощі з собою зі столиці.(((((((((((((((

Наступною яскравою згадкою став терор під час форуму Євромайданів у Харкові: оппозиція не визнавала НУОшників як силу майдану, а для ригів ми були як червона ганчірка для бика. Стаття про форум – за посиланням. Прибічники влади, які громили книгарні, храми та бібліотеки, у яких перебували громадські активісти, жорстокі побиття учасників та  діялог з пошуку порозуміння в українському суспільстві, який став особисто для мене завершенням форуму, куточком безпечного простору, за яким учасники так скучили. Чи то я скучив за безпекою за мівтори місяці боротьби за майбутнє України?  Оу, а після побиття беркутом 11 грудня на Інститутській, коли я отримав у лікарні довідку про побої, на мене ще й карну справу завели – 4 роки хуліганки за те, що мене побили представники МВС!!! Довелося стояти і за власну свободу, і за Україну, і за планктон, який я не зміг підняти на боротьбу. Стояти, розуміючи, що громадянське суспільство не бажають ДОЗВОЛИТИ будувати жодна політична сила – ні провладна, ні опозиційна. Тому великі шанси, що буде зачистка громадського сектору з одного чи іншого боку. Єдиним виходом є розбудова громад на місцях, якщо кожен візьме майдан до дому, і потім горизонтально об*єднати всіх в “українську солідарність”. Чи багато шансів на такий ісход?

Пам*ятаю закони 16 січня, коли майже всі інструменти НУО стали незаконними, і я отримав купу проблем як журналіст, бо довелося вилізувати матеріал, вичищаючи весь креатив, аби жодна зі сторін не кіпішувала, що я підіграю опонентам. Жах. Спілкувався з політиками і дізнався цікавезну річ: ці закони ніхто не намагався оскаржити, бо подали на судове провадження у якомусь районному суді, який виніс вирок: “Районний суд не має повноважень трактувати закони ВР”. І все. Опозиція розраховувала, що закони підіймуть супротив, і не прорахувались. Так само, як технолог піарник, я бачив інформаційні приводи, які кожного тижня майже штучно створювались, але підтримували емоційну складову протесту. НУОшники мали людей, який технологічно політики згоняли на майдани міст, але поганоо використовували цей ресурс. Радує хоча б те, що люди не повелися на злив майдану, який кілька разів мав відбутися через відсутність яєць у опозиціонерів (Оробець – одна за всіх???). Як приклад технологій, наведу слова з спіча А. Гриценка на ГРМ (громадська рада майдану), після оприлюденння записів розмов беркуту Гриценком у грудні, Яценюк йому заявив: “Даремно ви це зробили, раніше ми їх слухали, а тепер вони змінили частоти, і ми писати їх більше не можемо”. Робимо висновок – у листопаді та грудні всі “слухали” беркут і знали, коли зачищатимуть майдан. Чи допомогло це студентам?   За тиждень роботи з новими законами я зрозумів, що у моєму житті нічого не зміниться, ні складові частини, ні сенс, ні проекти, лише ризиків стане більше.

В другій половині грудня я зрозумів, що революція закінчилася і розпочався еволюційнийй процес: боротьби за серця українців через громадську активність. 19 січня, після Водохрещі, я став лікарем, детальніше читайте тут. Новий досвід змусив відсторонитись, бо лікарям не дозволено все те, що може робити воїн – самооборонець. Подивитись за події зі сторони, переглянути відношення, проаналізувати та розробити плани – саме те, на що не було часу раніше. Я став більш саркастичною особою, мабуть, медичний гумор трохи змінив мене зсередини))) Мої яйця стали твердішими, бо виглядати поранених, коли під ногами вибухають бімби та беркут стріляє резинкою нон стоп спочатку складно, але швидко звикаєш))) Помітив я і інший тренд: політики для мобілізації власних ресурсів пропагували емоції тваринні (не тільки агресію), і багато хто віднайшов найгірше у собі, а потім культивував. Свідчення тому – тортури з обох сторін, дізнавшись про які обидві сторони казали “це війна, тут все можна”. Війна закінчиться, але з яким досвідом повернуться бійці по домівках? Скільки років ми лікувтимемо суспільство від психічних розладів? Радував вогонь в очах хлопчаків на Грушевського, які стояли за справедливість, за братів і переконання, коли з одного погляду розумієш, що ви однієї крові, і мусите триматися разом, бо ідентифікуєте себе з однією спільнотою – небайдужих українців, які не тільки мають думку, але й сили її висловити.

Серед альтернатив січневих тре було робити вибір: міграція або комунікація на національному рівні, бо проблеми суспільні здавались невиліковними. Звісно, як НУОшник та ПМ, я обрав другий варіант. Пригадую транспаранти партії влади: “досить майданити, повертайтеся на РОБОТУ”, якщо замінити роботу на ГАЛЕРИ, вислів був би більш точним))) Один з учасників діалогу Ф4Ф сказав, що різниця між майданівцями та тітушками або байдужими – це проблема ідентичності. Ті, хто йдуть на барикади – знають, хто вони. Байдужі – не знають, і треба боротися за них, проводити кампанії, бо тих, хто ідентифікує себе з СРСР вже не змінити, хіба що люстрацією))) Змусило замислитись, бо байдужість – найбільше зло (я готов підтримати тих, хто за переконання стоїть за партію влади на антимайданах), бо питання самоідентифікації – первинне, але чи намагаємось ми насправді побачити індивіда (у сім*ї, офісі, на вулиці)? Чи допомогає самоідентифікації читання? Кожен може побачити по знайомих, що люди, які читають – сприймають інформацію та підтримують майдани (євро або анти), а от ті, хто замінив книгу на ТБ – втратили здатність сприймати інформацію, і стали безхребетними овочами. Вирок безхребетним – читати!!!

Нема пролеми знайти дорогу – питання у тому, куди вона приведе. Багацько діалогів веде у нікуди, на жаль, і останні діалоги Ф4Ф, хоч і модерувались, але не мали мети мотивувати до конкретних дій, а тому інколи здавалося, що діалог в*ялий, інколи марний, і немає кінця.

Загалом, сценарій передбачає відповідь на наступну серію питань:

  1. Що змінив майдан у моєму житті – читайте вище
  2. Що відрізнає мене від опонентів (які вони). Якщо коротко – то постійний саморозвиток, рівень агресії та конформізму
  3. Що об*єднує з опонентами. У двох словах – відчуття безпеки, яке у крові у нас, але ми вбачаємо у опонентах загрозу, і тільки на національному рівні цю проблему тре вирішувати. Об*єднує нас бажання справедливості, ми намагаємось захистити своє бачення, бо усі розуміють, що коїться щось не те, але хто винен? Відповідь на останнє питання відмінна у кожної зі сторін. На жаль, у більшості моїх опонентів відповідь сформована телебаченням, і захистити її вони не здатні. Для вирішення тре вводити інститут пам*яті, і знову ж таки – ЧИТАТИ! Об*єднає всіх дефолт, коли комунікувати та мігрувати доведьеться всім! Насправді вірю, що міграція (не означає переселення) та комунікація змінять націю (єдиний можлививй шлях!)
  4. Що я маю змінити у собі, аби зрозуміти краще своїх ворогів (примиритися з власними демонами). Найскладніше питання. Відповідь залежить від емоційного стану)

Буду вдячним, якщо у коментах ви напишете відповіді на 4 питання діалогу: проведемо дослідження серед аудиторії читачів блогу